субота, 2 листопада 2013 р.

ЗАБАВНА ІСТОРІЯ НАТУРФІЛОСОФІЇ


Від того часу як Творець
Людьми наповнив землю нашу,
Вони пасли собі овець
І їли просяную кашу,
Творцю «спасибі» говорили
І ще добробуту просили.

Творець ні в чім не відмовляв
Та серед всіх народів різних
Ні сих, ні тих не виділяв,
Ні упокорених, ні грізних.
Та перед Господом своїм
Хотілось виділитись всім.

Ті піраміди будували,
Сі дивні вежі мурували,
Сади вирощували інші,
А греки, що за всіх не гірші,
Так божу мудрість полюбили,
Що філософію створили.

От стали думати-гадати,
Що Бог міг за основу взяти.
«ВОДА, - сказав Фалес, - я знаю,
Бо все вперед передбачаю.
То ж ми, панове, без води
І не туди, і не сюди!»

«Вода, звичайно, божий дар, -
У відповідь Анаксімандр, -
Та сутність всього має бути
Таке, що нам і не відчути.»
І він назвав це «АПЕЙРОН»,
Бо це безмежності закон.

Був у Мілеті й третій men
І звався він Анаксімен.
«Твій апейрон – то штука хитра, -
Сказав він якось, - та ПОВІТРЯ,
Як дихання Творця, тримає
Наш світ під чистим небокраєм».

І усміхнувся лиш Творець –
Адже у нього не питали.
Й першопочаток на кінець
Всі дружно «ФЮСІСОМ» назвали.
До цих думок, немов магнітом,
Враз притягнуло Геракліта.

«Все зміна є і боротьба, -
Сказав, палаючи очима, -
Повсюди дивна йде війна,
Вогонь в основі й повно диму.
Скрізь протилежностей єднання –
Така гармонія остання!»

Та раптом схвилювалось море,
І гримнув голос Піфагора:
«Гармонія – то Пісня Сфер,
Свої ти очі не протер!
ЧИСЛО речей усіх початок,
Співмірність – Космосу достаток!»

Як сонце стало у зеніт,
До них озвався Парменід:
«Багато, браття, говорили,
Та все ви тут перекрутили.
Вивчати треба нам БУТТЯ
І розібратись до пуття.

От Ксенофан згадав про Бога,
Хай світиться його дорога,
І показав, що Він один
Спроможний рухати світами
Й перебуває не між нами,
А тільки там, де є лиш він.

І ось вам істина сама:
Є лиш Буття, незмінне й непорушне,
Все інше – небуття,
А небуття нема!»
Тому логічний є закон,
Покаже цей закон Зенон».

І у апоріях Зенона
Права логічного закону
Дійшли до крайньої межі,
Що грецькі праведні мужі
Лише руками розводили
І для наочності ходили.

Та це їм мало помагало –
Доведення все спростувало,
І швидконогий Ахіллес
«не міг» догнати черепаху,
Рух "зупинився", простір "щез"
І все дійшло майже до краху,

Та вчасно Емпедокл з’явився,
Щоб кожен з іншим помирився.
«З нічого щось не виникає, - сказав. –
І щось нікуди не зникає.
Чотири корені лиш є,
Із них на світ все постає.

Дві сили в Всесвіті існують:
Любов і Розбрат іменують.
Любов – то є Єдиний Сфер,
А Розбрат – розпад відтепер.
Немає Космосу, між тим,
Коли панує хтось один».

«Щось, брате, помилився ти! –
Почувся голос з висоти. –
Все творить Божий Розум – Нус!
Кажу, бо я не боягуз.
То афіняни з переляку
Мене прогнали як собаку.

Невже земля, вогонь, повітря
Пояснять багатоманіття?
З неплоті плоть не виникає.
Все з сім’я в світі проростає.
Насіння це, безмежне й вічне,
Ділитись може безкінечно.

Ці насінини, помішавшись,
У певний стрій пошикувавшись,
Утворюють усе, що є.
Все є у всьому як своє.
Лиш Нус є сам в собі один,
Він і не батько, і не син.

Бо над усім він силу має,
Про все він абсолютно знає,
Він сам є все, тендітний й чистий,
Формує Всесвіт променистий» -
Так змалював Анаксагор
Учення власного узор.

На цьому й закінчити слід,
Та тут озвався ще Левкіпп:
«Панове, з вами згоден я,
Та сім’я має десь спинитись
І далі більше не ділитись.
Ось вам теорія моя:

Найменша речовинна частка
Є неподільна, то не казка.
Буття – то єдність часток цих
І порожнечі поміж них.
Порадились ми з Демокрітом
І частку ту назвали «АТОМ».

У русі атоми весь час,
Штовхаються, як вівці в нас,
Від штовханини тої образ
Відходить в простір повсякчас.
Його ми ЕЙДОСОМ назвали
І вам про це тут розказали».

Господь усеє те послухав,
Собі потилицю почухав,
Туди-сюди сам походив
І їх усіх... благословив.

субота, 19 жовтня 2013 р.

7 законов управления лошадью

 История лошадей насчитывает около 50 миллионов лет. Долгое время люди были неразрывно связаны с этим животным. В современном мире их отношения приобретают новый характер. Человек садится верхом ради новых впечатлений, удовольствия, самопознания, обретения новых навыков. И эти навыки могут быть использованы и в других сферах жизни. 

 

Чему же учат нас лошади?

 

1. Лошадью можно восхищаться, ее можно любить, о ней можно заботиться, но если ты сел верхом - лошадью нужно управлять.

 

2. Лошадь должна чувствовать, что ты все контролируешь. Она все время проверяет, есть ли контроль.

 

3. Лошади нужно давать посыл на действие и периодически его повторять, иначе она остановится.

 

4. Не всегда нужны дополнительные усилия. Если лошадь тебе подчинилась, то иногда достаточно просто правильно направить ее, тогда все остальное она сделает сама.

 

5. Если лошадь несколько раз подряд делает не то, что  ты хочешь, значит что-то  не так делаешь ты.

 

6. Скоординируй свои движения, иначе лошадь не понимает, что ты от нее хочешь.

 

7. Контролируй свои эмоции. Лошадь очень чувствительна к эмоциям всадника. Страх, неуверенность, самоуверенность (заносчивость), бурные проявления восторга могут заставить ее вести себя неадекватно. Удерживай состояния спокойствия и уверенности.

вівторок, 13 серпня 2013 р.

Город-с-деревьями-выше-домов



Многоэтажность стала для меня настолько привычной, что воспринимается как неотъемлемый атрибут любого большого города. И Харьков, и Львов, и Днепропетровск, и Житомир, и Ивано-Франковск, не говоря уже о Киеве.
В этом городе я уже третий раз. Но только сейчас я заметила одну из его особенностей: в нем, по крайней мере в исторической его части, практически нет высоких зданий.

Улочки с двух-трехэтажными домами перетекают друг в друга, образуя уютный незамысловатый узор. Сначала я удивилась и не поверила своим глазам – подумала, что ошиблась и недосчиталась каких-то этажей. Но чем больше я гуляла по городу, чем больше погружалась в его пространство, тем больше убеждалась, что ошибки нет – тут действительно деревья возвышаются над крышами домов. Это придает городу природную мягкость.


Ощущение мягкости и приветливости присутствует во всем – и в архитектуре, и в горячем влажном морском воздухе, и в манере общаться у жителей города. Например, если ты не успел дойти до остановки, а троллейбус с нее уже уехал, можно умоляюще сложить руки на груди – и водитель великодушно откроет двери посреди дороги. Но если ты начнешь размахивать руками, требуя остановить троллейбус на перекрестке (!), то в ответ услышишь: «Тебе что – лень пройти два шага? Вон остановка!» 
Тут всегда готовы прийти на помощь, но при этом обязательно расскажут пару историй о знаменитом воровстве или жульничестве.
Вечером весь город собирается на центральной улице. Тут масса различных ресторанов, ресторанчиков, кафешек, баров и минилавочек с  лакомствами или сувенирами.

На одном небольшом пространстве сосуществуют совершенно не мешая друг другу и получая свои удовольствия люди с разным уровнем доходов и потребностей. Но самая большая достопримечательность – это живая музыка, которая льется как из каждого ресторана, так и исполняется просто на мостовой. Фортепиано, скрипка, саксофон, вокальное исполнение местных шлягеров, звук варгана и маракаса, гудение какой-то трубы невиданных размеров…


И все это каким-то дивом не сливается в один гул. Мелодии и звуки заканчиваются, как улицы, и начинаются другие, не перебивая, а будто перетекая друг в друга.
И я для себя решила, что это возможно только в Одессе!