ОСІНЬ НА СМАК

Люблю іти осіннім лісом і зазирати за крони дерев, виглядаючи сонце. А воно, наче у піжмурки зі мною грається: то сховається, то визирне і підморгне своїм великим оком. Іноді лісова стежка виводить до дачних ділянок і біжить далі, не зважаючи на людські кордони. Тоді я знаходжу привід, щоб зайти, і сторож відчиняє ворота, і ми знову разом - я і лісова стежина. Тільки тепер вона вже не лісова, бо біжить повз сади і городи, повз великі, наче старовинні палаци, будинки, оточені кам'яними мурами, повз маленькі хатинки з мініатюрними верандочками і парканчиками, облетеними виноградом. Немає більшої насолоди, як взяти з того винограду незняте господарем приморожене гроно, вибрати з нього самими губами ягідку і відчути, як розливається у роті холодний солодкий сік, а потім кінчиком язика почати вивільняти заплутані у м'якоті кісточки, притискаючи їх до зубів і спльовуючи на землю.